Булінг: взаємодія заради безпеки і комфорту

З 19 січня 2019 року в Україні набув чинності закон №2657-VIII щодо протидії булінгу, який передбачає введення штрафів та притягнення винуватців до адміністративної відповідальності.

Ризики закону:

    Введення в дію закону та відповідальності – правильне рішення. Як і багато інших законів, він має свої ризики:

1) чи буде об’єктивним збір/аналіз інформації про випадок

2) чи матиме місце незалежне розслідування випадку

3) покарання невинних і як наслідок знищення віри в правду та справедливість

4) зменшення контрольованості ситуації з боку вчителів (з огляду на страх бути покараним можливе повідомлення про мінімальні порушення дисципліни + можливо тоді краще взагалі не бути свідком)

5) штраф ціною в покалічені душі

Проте, якщо знати ризики, їх можна уникати.

     Станом на сьогодні введення штрафів не зменшить агресивність школярів. Проте вірю, що в майбутньому нововведення саме до цього і приведуть, звісно, за певних умов.

   Увага батьків до психологічного стану дітей не збільшиться. Це залежить від рівня усвідомленості. Законом його не зміниш, принаймні не так швидко. Станом на зараз. Знову ж таки, вірю саме в позитивні перспективи.

   Притягнення винуватців до відповідальності, думаю, поширеними у великих містах. Висновки роблю із кількості звернень батьків за останній рік саме з питання булінгу до психологів нашого Центру.

На зменшення випадків суттєво це не вплине.

ДІТЯМ НА ЗАВАДІ СТОЇТЬ СТРАХ

   Що заважає дітям звертатися за допомогою? У першу чергу – страх. Бути слабким/стукачем/зрадником перед однолітками; перед батьками; перед самим собою – бути слабаком, що не справляється з ситуацією.

   Важливою причиною є відсутність у найближчому колі безпечного дорослого, тут у значенні надійного в плані довіри. Той, кому можна розповідати про перемоги і невдачі. Це стосується як батьків, так і вчителів. Звідси відсутність впевненості у допомозі, а значить небезпека влипнути в статус «невдахи».

   Система неписаних правил/стереотипів: сам/а справлюсь; треба бути сильним/ою; ти справишся; це нормально; просити про допомогу соромно тощо.

Відсутність стійких внутрішніх правил колективу/школи.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ?

   Ключова порада батькам: стати для своєї дитини безпечним дорослим, якому можна довіряти.

   Як? У кожного по-своєму, проте основою є комунікація та контакт з дитиною. Пам’ятайте, що важливо:

– вчити дітей щастя та радості;

– розмовляти з дитиною про те, що засмучуватися – нормально, але допускати біль від інших – не можна;

– говорити з дитиною про те, що вона відчуває; реагувати на емоційні стани дитини, намагатися зрозуміти причину через гру чи інші види діяльності;

– бути в контакті з вчителем, в т.ч. через дитину, адже вона теж має вибудовувати контакт з вчителем як відповідальним безпечним дорослим у школі.

   Детальніше варто обговорювати з психологом. Наприклад у нас фахівці круті, а консультації безкоштовні. Тому при потребі така можливість є.

    Проте, як на мене, закон звертає нашу увагу ще на одну необхідність – зміна системи. Якої? Сімейної. Шкільної.

   Як на мене, кожна школа повинна мати 10 простих, але обов’язкових внутрішніх правил, з якими знайомлять дітей і батьків при вступі в школу і дбають про їх виконання. Плюс кожна школа повинна розвивати свою систему мотивації та ідейності, у когось це театр всередині школи, а в когось – квартальні квести для класів. По-різному. Але це вихід. Який всіх об`єднує та дає можливість реалізації кожному.

   Теж саме і в родині. Цінності. І без цього ніяк. Закон має регулювати. Освіта має розвивати. Сім’я має бути основою.

   Третім напрямком є вектор інформаційного простору в Україні. Хаос насиченої безвідповідальності. Тому варто звернути увагу на питання інформаційної політики, критичного мислення, усвідомленого буття з правом на щастя.

ЩО ВАРТО ЗНАТИ І РОБИТИ БАТЬКАМ, ЧИЇ ДІТИ СТАЛИ ЖЕРТВАМИ БУЛІНГУ?

1. Відмовитись від двох крайнощів: стратегії «вирішити все і відразу» – коли батьки йдуть розбиратись з дітьми чи вчителями, і в процесі застосування образ чи фізичного насилля з жертв перетворюють у кривдників. Друга крайність – це ж діти, самі розберуться. Комплекс жертви формується на все життя і дитина може стати патологічною жертвою і у виші, і в робочих колективах.

2. Вислухати дитину і заспокоїти її. Дитина має зрозуміти, що проблема вирішиться. І що її вини у цькуванні немає

3. Обговорити проблему з третіми особами (іншими батьками, вчителями) – без претензій та відстоювання своєї точки зору. Дитина може гіперболізувати або перекручувати ситуацію. І насправді в проблемі вона не жертва, а кривдник.

4. Звернутись до вчителя, обговорити та стимулювати його провести відповідні виховні години з дітьми.

5. Написати заяву на директора, який і має збирати і відповідну комісію, яка розглядатиме проблему, і сформує звернення до поліції.

6. Не боятись звертатись до психолога. А) до сімейного психолога – часто проблема дитини лежить у стосунках у сім’ї. Вона може калькувати чиюсь роль; б) до дитячого – особливо, якщо дитина давно є жертвою у своїй групі.

7. Незалежно від дій, що будуть застосуванні у школі, сприяти підвищенню самооцінки дитини, у тому числі й через створення для неї додаткових соціальних середовищ (інші групи спілкування – наприклад, якісь секції чи гуртки).

8. Переведення дитини до іншої школи/класу – це крайнім метод. Але завжди варто розуміти, що неподолання сформованої моделі поведінки жертви, призведуть до того, що дитину можуть цькувати і в інших класах

ЯК ПРОТИДІЯТИ БУЛІНГУ?

   У першу чергу – дати сигнал своїй дитині, що її розуміють, люблять, морально підтримують. Не потрібно форсувати події, не потрібно тиснути на дитину, щоб вона одразу усім з вами поділилася. Насильницька комунікація не призведе ні до чого доброго. Батькам потрібно почитати, що таке емпатія, як її використовувати.

      Потрібно пояснювати дітям, що все ж треба відстоювати свою гідність. Кожна людина має свої права, і ніхто не має принижувати її гідність. Але відстоювати її також потрібно гідно. Варто навчитися опановувати своє хвилювання, починати управляти своїми емоціями, не піддаватися одразу страху.

    Іноді дитині варто навчитися захищатися фізично. Не обов’язково на удар відповідати ударом, можна навчитися його відводити, можна навчитись захищатись, опанувати якісь єдиноборства, які вчать не тільки фізичної сили, але й психологічній стійкості та впевненості у собі.

    Іноді батькам постраждалої дитини потрібно знаходити мову з батьками дитини-агресора. І часто батьки також вдаються до агресії. Наприклад, починають розмову з «Як ви виховуєте свою дочку/сина?!», що призводить до конфронтації. Такі розмови краще проводити не на емоціях, щоб було більше конструктиву.

    І ніколи не можна батькам скривдженої дитини йти «розбиратися» з дитиною-кривдником.

   Спочатку треба знайти контакт з батьками дитини-кривдника. Якщо це не допомагає, то поговорити при свідках. Коли ж конструктивне спілкування не виходить, можна підключати додаткові методи вирішення конфлікту, навіть до суду. Тут якраз можуть стати у пригоді механізми прийнятого закону о протидії булінгу. Але, якби навіть і не було цього закону, достатньо цивільно-правового чи кримінального кодексу, для того, щоб апелювати до захисту здоров’я, недоторканості своєї дитини і притягнути винних до відповідальності.

ЧОМУ ВИНИКАЮТЬ КОНФЛІКТИ У ШКОЛАХ?

Заочні висновки

Кожна людина має свій характер і звички. Але часто ми трактуємо дії іншого, виходячи з власного досвіду, замість того, щоб уважно вислухати позицію. Через це ми вигадуємо деталі, яких не існує, і заочно ставимо штамп «поганий вчитель» чи «грубий батько»

Підвищена роздратованість

Часто при спілкуванні батьків та вчителів одна зі сторін (а іноді й обидві одразу) знаходяться у поганому настрої через зміст розмови. Наприклад, вчитель незадоволений, що дитина зірвала заняття, або батьки вважають, що їхню дитину оцінюють необ’єктивно.

Конфлікт очікувань

Для більшості батьків їхня дитина найкраща. Через це батьки учнів можуть емоційно реагувати на будь-які зауваження щодо їхньої дитини.

Або вчителю не сподобається, що його роботу критикують. Особливо, якщо людина не схильна до сприйняття критики.

Невідповідність очікувань тої чи іншої сторони може викликати роздратованість і агресію у бік того, хто «не розуміє» як має бути.

ЯК УНИКНУТИ КОНФЛІКТУ «БАТЬКИ-ВЧИТЕЛІ»?

Вміти вислухати

    Для запобігання або мирного вирішення конфлікту важливо уважно вислухати те, що хоче донести до вас інша сторона. Всебічне розуміння ситуації, а не лише бажання доказати свою правоту і помилковість судження інших, дозволить запобігти спалахам агресії.

   При цьому, не варто казати емоційній людині щось на кшталт «Насправді ніякої проблеми немає! Ви гарячкуєте» чи одразу доказувати її неправоту. Краще сказати: «Мені зрозуміла ваша позиція. Давайте разом подумаємо, як можна вирішити ситуацію, що склалася».

Бути терплячими

   Якщо у батьків чи вчителів з’явилася причина для незадоволення, не варто одразу бігти прояснювати стосунки, кидатись звинуваченнями чи вимагати зробити по-вашому. Треба «остудити» голову та спокійно обговорити ситуацію, що склалася. Як зазначалося вище, часто причиною конфліктів стає непорозуміння, особливо коли сильні емоції затуманять погляд.

Будувати партнерські стосунки

    Багато кому відомо, що освіта у Фінляндії визнана однією з кращих у світі. Крім того, у фінських школах майже не буває конфліктів. Це пов’язано з тим, одна з базових основ освіти – педагогіка партнерства.

  Вчителі і батьки будують партнерські стосунки, бо ж мета в них одна – всебічний розвиток дитини. Тому з самого початку між батьками та вчителями визначаються правила конструктивної взаємодії.